ЕДУАРД МИТНИЦЬКИЙ – 04.08.1931–31.10.2018

ЕДУАРД МИТНИЦЬКИЙ – 04.08.1931–31.10.2018

Едуард Маркович Митницький – видатний Майстер, корифей українського театру, засновник Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, який 40 років очолював його, український режисер та педагог, народний артист України, професор кафедри режисури та майстерності актора Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого.

Народився 4 серпня 1931 року. Закінчив Київський педагогічний інститут (1956) та Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1964).

У його творчому доробку понад 170 постановок у театрах, на радіо, телебаченні, у народних театральних колективах, концертні програми.

Вистави режисера багато років йшли на сценах провідних українських театрів, а також за межами України. Він працював у театрах Болгарії, Латвії, Литві, Німеччини, Росії, Словаччини, Чехії; його вистави гастролювали у Бельгії, Болгарії, Німеччині, Польщі, Росії, Туреччині.

Фундатор нашого театру чи не єдиний, хто залишив по собі покоління учнів, так звану нову хвилю школи Митницього. Серед них – Головна режисерка нашого театру – Тамара Трунова, Мунір Бакрі (Ізраїль), Андрій Критенко (працює у Німеччині), Л. Масникова (Чехія), Дмитро Лазорко, Михайло Ліч, Ігор Матіїв, художній керівник Львівського театру для дітей та юнацтва Юрій Мисак, народний артист України Юрій Одинокий, Олександр Олексюк, Народний артист України Дмитро Богомазов, заслужений діяч мистецтв України Олексій Лісовець, Ігор Талалаєвський, Дмитро Весельский та багато інших відомих митців.

Майстер, чия культурна спадщина буде вивчатися майбутніми поколіннями, створив театр новаторський, як такий, що завжди знаходиться в авангарді, формує сенси – таким він лишатиметься й надалі. Вистави Едуарда Митницького наповнені глибоким філософським осмисленням дійсності, інтелектуальністю змісту та яскравою сценічною формою. Митницький-режисер, користуючись широкою палітрою сценічних засобів виразності, завжди максимально розкривав органічну природу акторської обдарованості.

Цитати:

«Хоч яка є п’єса, наша справа робити так, щоб вистава була як вибух!»

«Театр це емоційна провокація глядацького залу. Предмет театру був і лишається універсальним — нескінченна комбінація людської сутності»

«Зрештою, світ не такий страшний, коли є театр»

«Хоч яка є п’єса, наша справа робити так, щоб вистава була як вибух!»

«Театр – простір для образного дослідження парадоксів людського життя»

«Театр існує саме для емоційного обміну. Театр це емоційна провокація глядацької зали. Предмет театру був і лишається універсальним — нескінченна комбінація людської сутності»

«Мені здається, все-таки, та й досвід показує – достукатися можна до будь-якої людини, людини з будь-якого кола і будь-якого культурного прошарку. Багато що залежить від того, наскільки причетний глядач до проблем, що підіймається, драматургом і театром. Якщо інтереси сцени далекі від проблем глядача, (а проблеми трансформуються в різних епохах, в різних десятиліттях), то в таких випадках стикування не відбувається. Взаємовідносини людей – конфлікти, протиріччя, нерозуміння – грунт нескінченних образних комбінацій в найнесподіваніших театральних формах. Акт причетності сцени і залу до тих чи інших явищ життя об’єднує тих, хто на сцені, з тими, хто в залі»

«Життя людства невичерпне, на кожному витку історії воно видозмінюється. І це повинні вивчати не тільки соціологи, а й художники. Тому театр, напевно, все ж повинен розщеплювати людину і пред’являти такі художні комбінації, щоб навіть найпрагматичнішого і байдужого змусити відчувати. Говорити про те, як влаштована людина — ось призначення театру»

«Глядач прийшов відпочити» – у мене постійний конфлікт з такою постановкою питання. Емоційний відгук – це серйозна робота душі. Якщо людина відпочиває в театрі, значить, ми жахливо погано працюємо. Емоційне напруження, викликане актом мистецтва – велике щастя. Людина не травмує себе такою напругою, а наповнює, збагачує»

«Театр – це захоплення людини, яка на кілька годин занурюється в інший світ. І далі все залежить тільки від самої людини. Вплив театру трансформується в якусь іншу якість, можливо, в наступних поколіннях, в загальнокультурному контексті. Культурна спадщина передається незримими шляхами – як культура сприйняття, культура мислення, культура почуттів. Зрештою, світ не такий страшний, коли є театр»

«Не можна жити минулим, нехай і класичними цінностями, – адже кожна епоха приносить нове»

Вистави

Анна Кареніна − Режисер-постановник та автор інсценування

Майн Кампф, чи Шкарпетки в кавнику − Режисер-постановник та автор художнього рішення

Море… Ніч… Свічки… − Режисер-постановник

Три сестри − Режисер-постановник